Харків’яни вшанували пам’ять Тараса Шевченка

9 березня українська громада Харкова за ініціативи обласного об’єднання «Просвіта» вшанувала 199-ту річницю з дня народження великого українського поета, художника та громадського діяча Тараса Григоровича Шевченка.

Під час урочистостей, які відбувались біля пам’ятника Тарасу Шевченку, самодіяльні фольклорні колективи «Криниченька», «Харків’янка» та «Любисток» виконали пісні на слова українського поета. Учасники харківського поетичного клубу «Апостроф» зачитали найвідоміші з його творів, а харківський бард Микола Воловик виконав авторські пісні.

Творчість Тараса Шевченка має бути для нас дороговказом: ті суспільні та соціальні явища, на яких наголошував великий український поет у своїх творах, важливі і в сучасному світі. Це необхідно для підвищення рівня національної свідомості українців, здатності нас самоорганізуватись і спільно вирішувати наявні проблеми», − зазначив Дмитро Пилипець, заступник голови ХОО «Просвіта» імені Т. Шевченка.

Родзинкою святкувань став поетичний флеш-моб «Читаємо Тараса разом», під час якого молодь читала вірші Тараса Шевченка та залучала до спільного декламування його творів всіх присутніх та перехожих. Метою цього флеш-мобу було разом з харків’янами пригадати творчість Тараса Шевченка.

Завершилися урочистості покладанням квітів до пам’ятника великому поетові та спільним виконанням національного гімну України.

ХОО ВУТ “Просвіта” ім. Т.Шевченка

Слово, моя ти єдиная зброє (до дня народження Лесі Українки)

25 лютого 1871 року народилася геніальна поетеса і громадська діячка Лариса Косач (Леся Українка). Вона з’явилась на світ в інтелігентній родині. Матір’ю її була письменниця, а згодом і громадська діячка Ольга Косач (Олена Пчілка), батьком – Петро Косач. У Лесі було двоє братів – Михайло і Микола та три сестри – Ольга, Оксана, Ізидора. Леся жодного дня не сиділа за партою і не вчилася в школі. Вчителями її були мати, батько, брат матері – Михайло Драгоманов, улюблені книги і життя. В сім’ї Лесі Українки панувало художнє слово. Коло зацікавлень було широким: перекладали, писали твори, записували народні пісні і звичаї, декламували, вивчали іноземні мови. В чотири роки Леся вже вміла читати. Улюбленими авторами були: Т.Шевченко, В.Гюго, Ж.Верн, Д.Дефо, Гомер. Сім’я Косачів дружила з сім’ями Миколи Лисенка і Михайла Старицького.

Становленню Лесі, як особистості і вихованню її характеру слід завдячувати перш за все її матері, Олені Пчілці. Леся була дуже наполегливою дівчинкою. До всього їй хотілося дійти самій, їй легко давалися іноземні мови. Спочатку вона осилює німецьку і французьку мови, пізніше вивчить грецьку, латину, італійську і англійську, зацікавиться санскритом. Коли Лесі було 13 років, у неї назбиралося вже кілька віршів, і мати, порадившись з дочкою, добирає їй псевдонім – Леся Українка. З того часу всі поезії і драматичні твори підписувалися цим гордим, ніжним і красивим ім’ям. Чому саме Українка? Та тому, що в сім’ї панували українські звичаї.

Взимку 1881 року на святі Водохреща Леся застудилася. З цього часу й починається її тяжка, страдницька й виснажлива боротьба з хворобою – туберкульозом кісток. Тільки можна подивуватися, як така, здавалося б ще майже дитина, могла переносити такі болі і страждання, і при цьому створювати поезію найвищого ґатунку, поезію громадянського пафосу і звучання. Леся Українка завжди вважала себе духовною дочкою Тараса Шевченка і продовжувачкою його боротьби за звільнення України від іноземного поневолення. Великий вплив на її громадянську позицію мали її дядько – Михайло Драгоманов та Іван Франко, з яким вона вела листування. Саме Іван Франко допомагав друкувати в Галичині Лесині поезії і драми, які були заборонені цензурою в царській Росії.

Леся Українка дуже добре розуміла вагу і значення Слова. Вона його називає іскрою, вогнем, крицею, зброєю. Леся не могла писати солоденьких віршиків про кохання, коли її народ знаходився в неволі. Вона не сприймала ідей непротивлення злу, виступала проти декадентства в літературі й мистецтві. В усьому шукала опори тільки на національний ґрунт, думаючи про майбутнє України, прагнула розробити теорію державності і прав людини. Суспільно-політичні ідеї Лесі Українки знаходять відображення в її поетичній і драматичній творчості. Серед її героїв переважають борці проти духовного, економічного і національного рабства, сильні особистості, які виборювали право на свободу і незалежність. Тільки можна гадати скільки б ще написала своїх неперевершених творів Леся Українка, якби не хвороба і передчасна смерть.

Тут хочеться навести слова Івана Франка про Велику Поетесу: “… Умови нашої літературної праці такі важкі, а особисті відносини авторки зложилися так сумно, що ми ледве чи діждемося від Лесі Українки всього того, що вона могла б дати нашому письменству… Леся Українка перша і одинока вміє опанувати широку скалю почувань, від тихого суму до скаженої розпуки і мужнього, гордого прокляття.. Від часу Шевченкового “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте!” Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хворої дівчини... Пригадую цілий ряд французьких поетів сатаністів, неокатоликів та декадентів-неврастеніків, у котрих поезія була виразом їх власних нервових та психічних хвороб. Наша авторка безпечна від такої генералізації. У неї тіло хворе, але душа здорова і думка ясна. Власне страждання не заслонює перед нею ані краси природи і тих розкішних мрій, які навіває краса… Ще раз повторяю: читаючи м’які та рознервовані або холодно-резонерські писання сучасних молодих українців мужчин і порівнюючи їх з тими бадьорими, сильними та сміливими, а при тім – такими простими, такими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що ся хвора, слабосила дівчина – трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну”.

Нажаль в сучасній Україні неукраїнською владою всіляко замовчується величезна спадщина Лесі Українки. Не видно на телебаченні вистав за її творами, не пропагується державою її творчість, і це – в незалежній Україні! Навіть за совєцької влади творчість Лесі пропагувалася набагато більше, хоча й у викривленому світлі. Я вважаю, що українці в своїй масі, тому і не знають, що їм робити, бо не вивчають настанови і спадщину наших Пророків – Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. А вони закликали нас до єдності, закликали бути українцями кожен день і скрізь, де б ми не були. І тут Леся Українка є для нас взірцем, бо вона була, незважаючи ні на що, Українкою!

День рідної мови

21 лютого в Україні святкують день рідної мови. Ця дата має далекі корені. Ще у 1952 році влада Пакистану проголосила державною мовою урду, яка була рідною лише для трьох відсотків населення.

Це обурило жителів країни, особливо на сході, і на свій захист 21 лютого 1952 року мешканці вийшли на протест, де поліція вбила кількох студентів.

З 1971 року, коли була проголошена незалежність Східного Пакистану, цю дату пам’ятають як день мучеників. Але, у 2000 році, за згодою Східного Пакистану, ЮНЕСКО вперше офіційно проголосило міжнародний день рідної мови.

З 26 жовтня по 17 листопада 1999 року, в Парижі проходила Генеральна конференція ЮНЕСКО, на якій було проголошено закон – «Про підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності».

Таке рішення ЮНЕСКО прийняло з тої причини, що величезна кількість мов світу зараз на межі вимирання, а організація прагне підтримувати мову як культурне вираження нації.

В Україні день рідної мови святкують з 2002 року, коли Президент України підписав відповідне рішення. За даними перепису населення 2001 року українську мову вважали рідною – 67, 5% жителів України, російську мову – 29,6% населення, інші мови налічували близько 2,9%.

Будемо сподіватися, що з роками кількість мешканців, які вважають рідною українську мову, буде тільки рости і на наступному переписі цей відсоток буде значно вищий.

Христина Парубій для радіо «Домівка»

Не спи Моя рідна Земля!

Чиновники не бажають відповідати за безпритульних.

Пікет Харківської міської ради на захист безпритульних дітей організувала Харківська регіональна організація «Жіночий вимір». Правову допомогу потерпілим також надає ІПГ «Прорвемся» та ГР “Спільна Справа”.

Бабуся двох безпритульних хлопчиків Лариса Манжар стала заручницею доларового кредиту. Два роки вся родина виплачувала боргові зобов'язання Укрсиббанку. Після стрибка курсу долара довелося продати будинок, на який, власне, і брали кредит, авто і квартиру поручителя. Тіло кредиту було погашено. Однак колекторська фірма "Нива" за безцінь продала квартиру іншого поручителя - Лариси Манжар. Перед цим були викрадені документи на житло.

Жінку пенсійного віку разом із двома внуками (4 і 6 років) виселили просто на вулицю. У цій сім'ї також мешкала сирота, яку Лариса Манжар забрала з одного з харківських дитбудинків.

"Я могла б продати цю квартиру за ринковою ціною, погасити решту відсоткових зобов'язань і придбати інше житло з меншою площею. Квартиру продали без мого відома, продали за безцінь і чомусь після цього всього мій борг майже не зменшився", - зазначає Лариса Манжар.

Двокімнатну квартиру біля станції метро "23 серпня" було продано за 10 тис. дол. Новим власником стала Ліна Касьянова - дружина депутата міської ради м. Люботин Олександра Касьянова. Саме цей депутат і приходив виганяти сім'ю з малими дітьми прямо на вулицю. Завершили цю справу фізично підготовлені бандити під прикриттям міліції .

Активістка Харківської регіональної організації «Жіночий вимір» Антоніна Кравченко коментує ситуацію так: «Я була очевидцем того, як цю сім’ю викидали на вулицю. Нам сказали: «Ми й новонароджених викидаємо на вулицю!» Так не повинно бути. І ми будемо захищати не лише Ларису Манжар, а й інших потерпілих від свавілля колекторських контор і банків».

Лідер громадської організації «Прорвемся» Андрій Ільгов вважає, що: «Держава має втручатись у такі справи. Як банк міг пропустити таке?... Де була Опікунська рада?.. Маємо розробити нову правову базу. Тобто заборонити виселяти з помешкань сім’ї з дітьми, або заборонити таким сім’ям ставати поручителями кредитів чи кредиторами. Треба вирішувати цю проблему у правовій площині».

Адвокат групи «Прорвемся» Анатолій Ряснянський: «Банки вводять людей в оману. Кредит в доларах не є законним. Банк не несе жодних ризиків. До того ж, згідно до чинного законодавства України неповнолітніх дітей не мають права виселяти на вулицю, тим паче, в опалювальний період. Це є грубим порушенням прав дитини».

Автор: Жанна Титаренко

«Харківському коксовому заводу більше нічого сказати на свій захист»

Олена Решетько: «Харківському коксовому заводу більше нічого сказати на свій захист»

Олена Решетько – засновник громадянського руху «Екоцид.net». Подала позов до суду на ПрАТ «Харківський коксовий завод» і ПрАТ «Термолайф». Екологічними проблемами займається більше 3 років.

Олено Сергіївно, як Ви вважаєте, чому Харківський коксовий завод перейшов у такий активний наступ на громадськість: викрадення ключів від приміщення, де відбувались збори з екологічних питань, пікет, викривлені телесюжети… З чим це пов’язано?

– Охочих подати до суду на Харківський коксовий завод стає дедалі більше. Близько 2-3 тижнів тому до суду звернулося ще три людини. На стадії підготовки десятки нових позовів. Люди вимагають матеріальної компенсації за заподіяну шкоду здоров’ю. Саме в цей час Харківський коксовий завод і пікетував облраду.

У місцевих новинах прозвучало ім’я народного депутата від ВО «Свобода» Ігоря Швайки й інформація про те, що начебто під прикриттям екологічного руху він хоче заволодіти підприємством. Ігор Швайка подав якісь судові позови, депутатські запити чи з чим, на Вашу думку, пов’язана така агресія?

– На тлі того, що екологічні злочини Харківського коксового заводу та підприємства «Термолайф» стали явним, важкі наслідки оприлюднені, величезна кількість постраждалих збирається до суду, підпільні (бо дозволів на викиди немає) та небезпечні підприємства вирішили висунути абсурдні звинувачення на бік народного депутата України Ігоря Швайки, який встав на захист жертв екоциду та позивачів, яких вони зробили інвалідами.

Знаєте, ми звертаємося до депутатів від різних партій. Хто допоможе – тому й будемо вдячні. Нам все одно хто це зробить. Я вже три роки зверталася до чиновників. Це безрезультатно.

Зараз ім’ям Ігоря Швайки просто спекулюють. У них немає дозволів на викиди, статистика захворюваності зашкалює. Їм просто більше нічого сказати на свій захист окрім: «Швайка рейдер!!! Приходьте працювати до нас».

Настільки мені відомо, після того як Ви почали займатись екологічними питаннями на Вас розпочався судовий тиск з боку КП «Харківські теплові мережі».

– Так, я підозрюю, що ця судова тяганина пов’язана з моєю екологічною діяльністю. Судові засідання у справі Харківського коксового заводу і КП «Харківські теплові мережі» дуже часто призначають на один час.

І в час розгляду такої важливої екологічної справи я мушу витрачати свій час і сили, щоб змусити КП «Харківські теплові мережі» перевірити мої лічильники на воду. Це повне свавілля.

Я вчасно сплачую за воду, мої лічильники встановлені законно, зареєстровані, опломбовані – хай приходять перевіряють. А вони нараховують оплату за воду за кількістю прописаних і фактично вимагають подвійну оплату. А норми в них такі, що слона можна тричі на місяць купати.

Представники Харківського коксового заводу часто апелюють до того, що підприємство існує дуже давно, а громадянський рух «Екоцид.net» виникнув відносно недавно. То де ж Ви раніше були? Щоб Ви могли пояснити у відповідь?

– У 2003 році на місті старої лабораторії Інституту Гіпрококс, якесь ТОВ «Аромасервіс» на підставі договору оренди землі, підписаного тодішнім мером Шумілкіним у 2003 році, провело реконструкцію і побудувало повноцінний Коксовий завод, який запрацював на на повні оберти з викидами в атмосферне повітря отруйних речовин.

Сморід від коксування вугілля по цей день розповзається по житловому мікрорайону, що розташований у найглибшій ямі міста Харкова, і стоїть у повітрі цілодобово.

Звернути увагу на те, що в мікрорайоні коїться щось неладне мене змусило те, що почали раптово помирати мої знайомі, яким ще не виповнилось 50 років. Зовсім молоді люди до 30-річного віку помирали від онкологічних захворювань печінки, крові, кісток. Почали народжуватися глухонімі діти, сліпі та розумово відсталі.

У 2009 році до токсичних викидів коксового заводу додались викиди ПрАТ «Термолайф», зведеного на території ПрАТ «Харківський коксовий завод». І це все без жодного офіційного документу, навіть, без договору оренди землі та погоджень на розміщення небезпечних підприємств із відповідальними організаціями згідно законодавства.

Власне в цей час я й розпочала свою боротьбу за право на екологічну безпеку.

Що Вам вдалося з’ясувати за допомогою інформаційних запитів до різних держустанов?

– Згідно даних Головного управління статистики в Харківській області загальна сума токсичних викидів в атмосферне повітря від створеного комплексу потенційно небезпечних об'єктів у центрі міста Харкова складає більше 60 тисяч тон на рік.

Рівень захворюваності в наближених мікрорайонах до Харківського коксового заводу сягнув жахливих цифр. Перевищення захворюваності бронхо-легеневої системи в порівнянні з віддаленим районом Рогань досягло 3078 разів, ендокринної системи – 19, 9 разів, хвороб шкіри – 20,5 разів, хвороби систем кровообігу – 15, 5 разів. Цифри взяті з офіційних звітів районних поліклінік №22 та №9 міста Харкова.

Чи зверталися до державних чиновників і прокуратури?

– Були десятки звернень до чиновників усіх рівнів, прокуратури (від районної до обласної) і жодної змістовної відповіді, жодної дії по припиненню знищення людей.

Доведені до відчаю люди подали до суду. І в суді з'ясувалось, що Дозволи на викиди отруйних речовин та викиди парникових газів видає лише Мінприроди, вони ж роблять висновки про проведеній державної екологічної експертизи. Для ПрАТ «Харківський коксовий завод» Мінприроди таких висновків ніколи не надавало, а Дозволи на викиди надало Управління охорони навколишнього природного середовища у Харківській області без проведення екологічної експертизи.

Санітарно- епідеміологічна служба зменшила розмір санітарної зони з 1000 до 500 метрів. Інспекція з техногенної безпеки жодного контролю за підприємствами не здійснює. До суду не надані ні Протоколи ідентифікації, ні Паспорти безпеки, ні Декларації безпеки потенційно небезпечних підприємств. У суді також з’ясувалось, що підприємства працюють під чорним прапором протягом багатьох років та забрали здоров'я у десятків тисяч людей.

Можливо, щось хотіли б додати від себе?

– Ситуація, що склалася в Харкові – це злочин місцевої влади проти українських громадян. Віддавати свої життя та життя дітей і онуків відвертим злочинцям ніхто не збирається. Тому боротьба продовжується. І все більше людей розуміють небезпеку, в якій вони опинилися з вини конкретних осіб, які мають прізвища та повинні нести відповідальність за скоєне.

Дякую Вам за активну громадянську позицію і змістовну розмову.
Автор: Жанна Титаренко

Харків без Коксохіму!!!

У 2003 році на місті старої лабораторії Інституту Гіпрококс, якесь ТОВ " Аромасервіс " на підставі договору оренди землі, підписаного тодішнім мером Шумілкіним у 2003 році, провело реконструкцію і побудувало повноцінний Коксовий завод, який запрацював на на повні оберти із викидами у атмосферне повітря отруйних речовин. Сморід від коксування вугілля розповзався по житловому мікрорайону у найглибшій ямі міста і стояв у повітрі цілодобово.

Звернути увагу на те, що у мікрорайоні коїться щось неладне мене заставило те, що почали раптово помирати мої знайомі, яким ще не виповнилось 50 років, зовсім молоді люди до 30- річного віку від онкологічних звороб- печінки, крові, кісток. Почали народжуватися глухонімі діти, сліпі та розумово відсталі.

У 2009 році до токсичних викидів коксового заводу добавились викиди ПрАТ " Термолайф", зведеного на території ПрАТ " Харківський коксовий завод" без жодного офіційного документу - навіть без договору оренди землі та погоджень на розміщення небезпечних підприємств із відповідальними організаціями згідно законодавства.

Згідно даних Головного управління статистики у Харківській області загальна сума токсичних викидів у атмосферне повітря від створеного комплексу потенційно небезпечних об'єктів у центрі міста Харкова складає більше 60 тисяч тон.

Рівень захворюваності у наближених мікрорайонах сягнув жахливих цифр - перевищення захворюваності бронхолегеневими хворобами у порівнянні іх віддаленим районом Рогань досягла 3078 разів , ендокринних - 19, 9 разів,хвороб шкіри - 20,5 разів, хвороб систем кровообігу - 15, 5 разів.Цифри взяті із офіційних звітів районних поліклінік - 22 та 9 міста Харкова.

Десятки звернень до чиновників усіх рівнів, прокуратури від районної до областної, жодної відповіді, жодної дії по припиненню знищення людей.

Доведені до відчаю люди подали до суду. У суді з'ясувалось, що Дозволи на викиди отруйних речовин та викиди парникових газів видає лише Мінприроди, вони ж роблять висновки про проведеній державній екологічній експертизі, але ПрАТ " Харківський коксовий завод" Мінприроди таких висновків ніколи не надавало, а Дозволи на викиди надало Управління охорони навколишнього природного середовища у Харківській області без проведення екологічної експертизи. Санітарно- епідеміологічна служба зменшила розмір санітарної зони з 1000 до 500 метрів, Інспекція по техногенній безпеці жодного контролю за підприємствами не здійснює. До суду не надані ні Протоколи ідентифікації, ні Паспорти безпеки ні Декларації безпеки потенційно небезпечних підприємств. У суді з"ясувалось, що підприємства працюють під чорним прапором на протязі багатьох років та забрали здоров'я та життя у десятків тисяч людей.

На тлі того, що злочин став явним, важкі наслідки оприлюднені, величезна кількість постраждалих збирається до суду, підпільні по суті небезпечні підприємства вирішили висунути абсурдні звинуваченну у бік та народного депутата України Швайки І.О., який встав на захист жертв екоциду та позивачів, яких вони зробили інвалідами.

Екологічна ситуація, що створена в Харкові - це злочин місцевої влади проти українських громадян. Віддавати свої життя та життя дітей та онуків відвертим злочинцям ніхто не збираєтся. Тому боротьба продовжується та все більше людей розуміють небезпеку якій вони опинилися з вини конкретних осіб, які мають прізвища та повинні нести відповідальність за скоєне.

Олена Решетько